Борги подружжя...

     Досить часто шлюбні відносини мають наслідком не лише набуття майна чи прав на майно, а й виникнення боргових зобов’язань. Тому кожен з подружжя має розуміти, що спільна сумісна власність – це не лише належність їм певного майна, а й належність їм боргів за зобов’язаннями, договорами, укладеними в інтересах сім’ї.

     Саме про ключове значення такого елементу виникнення боргових зобов’язань за договором позики як «в інтересах сім’ї» йдеться в Постанові колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 3 травня 2018 року №639/7335/15-ц: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73896622.

    Скасовуючи рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11.05.2016 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 6.12.2017 в частині позовних вимог про солідарне стягнення боргу за договором позики з Особи 4 на користь Особи 2 та прийнявши рішення про відмову у задоволенні позову Особи 2 до Особи 4 про солідарне стягнення боргу за договором позики – Верховний Суд зазначив наступне:

«Тлумачення ч.4 ст.65 СК свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов’язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім’ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов’язану особу (боржника). Тобто на рівні закону закріплено об’єктивний підхід, оскільки він не пов’язує виникнення обов’язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він уважатиметься зобов’язаною особою, якщо об’єктивно цей договір було укладено в інтересах сім’ї та одержане майно було використано в інтересах сім’ї. Такий підхід передусім спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім’ї».

Аналогічний висновок зробив і ВСУ в постанові від 19.06.2013 у справі №6-55цс13.

За повідомленням прес-служби ДСА України.